Top Facts - последние новости дня Украины и мира

Не забудьте поделиться материалом:


Аватар пользователя yaroslavna
Опубликовано yaroslavna в November 08, 2014
переселенці зі сходу

"Вимушені втікати" – так сьогодні себе називають переселенці з Донбасу. Всі вони лишили на малій Батьківщині роботу, навчання, спогади, друзів, а дехто навіть рідних. Багато хто з них зараз проживає у вільних від окупантів містах та селах України, і переважна більшість із них прагнуть тільки одного – закінчення війни та в жодному разі не повертатися на Донбас.

"Тебе тут не вб’ють"

Надія розповідає, що тільки виїхавши з Донбасу, вона відчула себе вільною. Демонструвати свою проукраїнську позицію у рідному Донецьку з кожним днем ставало все важче. Багатьом патріотам погрожували, а дехто мав практично втікати з власних домівок. Сьогодні Надія намагається інтегруватися у львівське суспільство: вона вчить українську мову та шукає роботу.

"Чесно кажучи, я не вірю, що на Донбасі щось може змінитися. Коли ми приїхали до Львова, то потрапили у паралельний світ: ти можеш казати, що завгодно й не боятися, бо тебе тут не вб’ють. Ми з сім’єю вирішили лишитися у Львові, бо на Донбасі немає майбутнього. Зарплата 2000 гривень та постійний терор – це не те місце, де хочеться жити. Єдина проблема з житлом. За квартиру у Львові доводиться платити близько 3500 гривень, а де їх взяти? Але ми зможемо, ми доведемо львів’янам, що є адекватними, хорошими людьми, які не принесуть їм проблем. Я, наприклад, пішла вчити українську мову, бо поважаю місце, де мене прийняли.
Чи варто боротися за Донбас? А чи варто боротися за свою ногу чи руку? Ми – єдиний організм, ми єдина країна. Донбас – це наша українська земля, тому за неї варто боротися". (Надія, Донецьк)

"Ти його хрести, а він кричить: пусти"

"Повернути Донбас майже неможливо" – каже Олег з Краматорська. І повернути не стільки у прямому розумінні, скільки в переносному. Адже культурна прірва між мешканцями двох східних областей та іншими регіонами України, на його думку, є величезною".

"Я ніколи не був активістом, але завжди відвідував проукраїнські мітинги. Зараз я не хочу повертатися на Донбас, і навряд чи колись повернусь. Справа в тому, що "ватники" складають більшу частину населення Донецька та Луганська. Люди, які там зараз залишилися, не здатні увійти в європейську Україну. Їх не зміниш. На тих землях ще довго не буде порядку та стабільності. Мені завжди в такі хвилини згадується прислів’я, яке казала моя бабуся: "Ти його хрести, а він кричить: пусти". Люди на Донбасі мають особливий менталітет, який неможливо змінити. Хоча я дуже хвилююсь за те, що буде. В мене там залишилися батьки похилого віку, які точно нікуди не поїдуть, не дивлячись на те, що страшно. До нас на подвір’я навіть снаряди залітали, нам погрожували, а вони не поїдуть".(Олег, Краматорськ)

"Страху вже немає"

Наталя – молода та сучасна дівчина, яка вже відчуває себе львів’янкою. Вона схиляється до думки, що за Донбас треба воювати, але тільки задля захисту інших територій нашої держави. До того ж, дівчина каже, що вже ніколи не буде жити в рідному місті. Наталя готова формувати своє майбутнє тут і зараз, не сподіваючись на швидке завершення війни.

"Ми не хочемо повертатися у Донецьк. Куди повертатися? Більш за все я боюсь, що війна розійдеться всією Україною. Я думаю, що Донбас взагалі не потрібен нашій країні, там вже нічого немає, але саме Донбас стримує війну зараз. За нього треба боротися, щоб цей вогонь не перекинувся на Харків, Дніпропетровськ. Але ми так не хочемо, щоб наші хлопці продовжували там вмирати.
Знаєте, 70% мешканців Донбасу абсолютно байдужі до всього, з такими людьми неможливо жити. Всі, хто мав якусь позицію, або виїхали, або пристали до однієї чи іншої сторони. А лишилися там ті, кому байдуже або ті, кому нікуди їхати. Вони вже навіть не бояться, страху вже немає".(Наталя, Донецьк)

"Донбас треба відпустити"

Серед переселенців зустрічаються й радикальніші погляди. Так, Дмитро з Макіївки вважає, що Донбас треба віддати терористам і Росії та повернути всіх військових додому. Він не готовий жити поряд з тими, хто ще декілька місяців тому був ладен вбити Дмитра та його дружину за патріотичні погляди.

"Наші хлопці не мають вмирати за те, що нікому вже не потрібно. Донбас треба відпустити. Хай ДНРовці зроблять собі там свою державу та радіють. Там немає можливостей для інтелектуального розвитку, я не хочу, щоб моя родина так жила. Все, що відбулося – великий ляпас нам, аби ми зрозуміли, що на Донбасі вже нічого немає.
Я вирішив лишитися у Львові, бо після того, як на одному з мітингів у нас з дружиною полетіло каміння, а ми ледве захистили від нього бабусю – я розумію, що ніколи туди не повернуся. На наших очах наші ж земляки забивали палицями молодого українського патріота. Хіба можна після цього жити з цими людьми? Хотілось би ще, щоб влада згодом допомогла якось продати нашу нерухомість у Макіївці, аби в нас були гроші на початок нового життя".(Дмитро, Маіївка)

"Я дуже хочу додому"

Не дивлячись на те, що більшість переселенців все ж таки прагне лишитися у Львові, є й винятки. Дівчина вважає, що воювати за її землю необхідно, бо це Україна. Олена хоче повернутися в Донецьк якомога скоріше.

"Ми з сім’єю дуже боїмось, що не повернемось додому. Так болить за те, що зараз відбується на Донбасі. За кого вони там голосують? За цих нелюдів, за цих бандитів? Ми вийшли сюди, щоб попросити їх: не робіть цього!
Я втратила все – роботу, надії на майбутнє, рідний дім. Мені дуже подобається Львів, але я не хочу тут лишатися. Я дуже хочу додому, бо там теж Україна".(Олена, Донецьк)

Своє невизнання влади ДНР та ЛНР переселенці, які наразі живуть у Львові, вирішили продемонструвати за допомогою акції протесту. Основними гаслами заходу були: "Москаль на Україну зуби не скаль", "Донбас це Україна" та "Ми не боїмося, хай вони нас бояться". Як розповідає координатор заходу, організувала все це група українських патріотів, які зараз живуть у зоні АТО, але не полишають надії, що Донбас буде звільнено. Своїх земляків хлопці організували за допомогою Фейсбуку.

Источник: ipress.ua.

Категория: 

Подписка

Оставайтесь с нами